серед багряного безгоміння осінніх вечорів ми чуємо піщані та сніжні голоси, пісок та сніг неначе безпритульні мандрівці, неначе діти циган входять до мертвих людських поселень на рівнині, пісок та сніг тихо шурхочуть як шурхотить скляний попіл з місячних грубок, коли перетинає чорні пороги замурованого дому, ми чуємо потаємний і строкатий рух крізь стужу і темряву, рух підвладний загадковій зорі, коли звіри, подібні і до качок і до оленів розбивають нетривкий річковий лід аби дістатися до споночілих островів на темному півдні




дихають парові машини на мулкому дні південних вод, строкаті роти пасажирів – мумій та робітників-мумій шепочуть про сонце, там, де ховаються цвинтарі прудких паротягів та темних фабрик у гострій ополонці, ми лише пізнаємо мідний епос, епос хижих птахів, епос мандрівних птахів, ми знаємо ще не все про крижані ночівлі, про крижане взуття у пласких та жовтих озерах, де сплять дикі птахи, де світиться чорний місяць замурованої господи посеред їхніх погожих снів




чорні заїндівілі праліси постають перед ними неначе великий мур одного з храмів згасаючого сонця, крижане латаття, крижані кульбаби, снігові кущі дикої ожини охороняють піщані сни диких птахів, мідний пісок і мідне море студених годин поволі течуть крізь їхнє царство, крізь глиняні обличчя червоношкірих погоничів




древні міста на пагорбах, червоний хліб і чорне вино, залізний лабіринт дзвонів і глиняний лабіринт коминів, ми знаємо їх найкраще, посеред темряви і стужі вони підіймаються тривкими щоглами церков понад рівниною снігів, понад рівниною закляклих вод і обіцяють перепочинок для птахів у темних вагонах і замурованих господах своїх володінь

Це не "кровавая проамериканская клика Ющенко" розважається. Це - медвепутінська Кацапія. Надія та втіха усієї просовітської сволочі, з якою ми сходимося в рукопашній на День УПА. Червоні старпьори гарно вигребають на цій фотці. Так би й у Києві на 9 травня. Фото знайшов у ліберального кацапчука http://yashin.livejournal.com/

Фашист має битися. Не лише в спортзалі. Не лише на День УПА. Якомога частіше. До того ж,будь де. І там, де можна. І там, де де не можна. Дяуквати Богові, я мешкаю під Києвом, працюю в Києві, тому можливостей натовткти писок хамам, унтерменшам та іншій сволоті - пребагато.



16.12.09 зі мною стався цікавий випадок - розтовк їбало американцю. На станції "Хрещатик". Випадково штовхнув дівчину, не встиг вибачитися, як дівчина почала верещати на всю станцію. В неї була галицька вимова. З нею стояв американець (йобарь,певно) - почав матюкати мене англійською. Галичанка пдтявкувала. Теж англійською.



Піндос казав, що це його - "personal lady", западнячка вимагала від нього. щоб він мене переїбав. Але я вдарив першим - і його, і її (аби не підпьоздувала). В переносицю. Було дуже весело коли він заскавучав, а вона заюшилася. На жаль не договорили - довелося тікати. Київські міщани почали кликати мусорів, а в мене карна справа не закрита. Шкода. Справді.

Тиждень, що минає (14-20.12.09)відзначився пришесттям рясних та великих снігопадів до Києва. Вже під снігом і більшість українських земель, і майже вся Європа.



Сніг - це реальна нордичність. Найкраще про сніг з сучасних письменників сказали американець Джон Апдайк у "Кентаврі" та українець Кость Москалець (автор пісні "Вона" та й не тількі). "Христос -це сніг, який приходить серед ночі" - це слова Москальця. Апдайк, який помер на початку цього року, в романі "Кентавр" простими, трохи сухими реченнями описує як сніг починає йти у провінційному американському містечку. В школьному спортзалі грають у баскетбол і хтось помічає, що за вікнами раптово змінився світ. Пішов сніг. Сталося звичайне диво. Просто пішов сніг.





До того ж, сніг - білий. Бруд-чорний. Можна нескінчено говорити про те, що сніг - посланець неба. Його завжи багато в горах. Цьогоріч перший український сніг дістався галичанам. На день УПА. Українська містерія триває.

Алькасар - королівський замок в іспанському Толедо. Під час громадянської війни в цьому замку два місяці тримали оборону проти республіканських військ курсанти військового училища на чолі з полковником Москардо. Республіканці взяли в заручники сина Москардо та вимагали обміняти життя сина на капітуляцію. Полковник відмовився. Його сина розстріляли.



Це - полковник Москардо. Його розмова з приреченим сином по телефону стала своєрідною "чорною легендою" для іспанських ультраправих. Лєвотня ( не тільки іберійська)любить казати, що це - вигадка. Що ж, маркисти, анархісти та решта гівнюків не вміють навіть поважати своїх ворогів.



Полковник Москардо, генерал Варела та Франсіско Франко після зняття облоги Алькасара.

Помер Егор Гайдар. Один з архітекторів та паханів кацапського неоліберального проекту. Завдяки його майже сатанитським практикам словосполучення "дикий капіталізм" стало реальністю не лише для РФ. У нас його вправно мавпували в 1990-ті - і Юсченго і Пізденик. Дикий капіталізм - це коли економика - заради економики, а люди - лише сировина. Гайдар був на диво бридкою істотою - жирний карлик-недомірок. Здавалося, що він постійно пітніє або ж що йому насцяли на голову. Під час московського націонал-більшовицького повстання-1993 саме він наполягав на жорстокому придушенні того заколоту, що і було реалізовано під час штурму "Останкіно". Він зараз у пеклі. На одній пательні з тими лихварями, яких різали гайдамаки.

"Україна без Кучми" - спроба української соціал-націоналістичної революції. Невдала спроба, якщо говорити відверто. Так, одній розумній людині вдвлося схрестити УНСО та Соцпартію і цей "мутант" був доволі агресивним, майже якобинським. Але - якою має бути України потому як з Кучми зроблять фрікасе, так ніхто притомно і не сформулював. Пасіонарний запал УБК остаточно став випущеною парою під час "гарбузяної каши" - 2004. УНСО померло. Соцпартія дегенерувала у дрібнобуржуазний гурток. Єдиний приємний спогад - вуличні бої у березні 2001.



Це - власне 2001 рік. Розправа над найрідкальнишами з "якобинців". Над УНСО. Над моїми друзями Жодного соціаліста не посадили. Може й даремно -Мороз міг би хоч чимось "чоловічим" у своєму житті пишатися, а не доживити віку політичним трупом

"Сом - самый крупный речной хищник. По данным знаменитого зоолога Брэма, длина этой рыбы достигает 3 метров, а вес - 230 кг, однако, судя по другим авторитетным источникам, эти цифры явно занижены. Например, энциклопедические словари утверждают, что длина сома доходит до 5 метров, а американский зоолог Дэвид Виллер в своей книге "Рыбы-убийцы" называет цифру 6,3 метра. В некоторых водоемах попадаются экземпляры весом до полутонны" - http://fish-news.teia.org/som.htm



У моєму рідному Січеславі (Дніпропетровську)в 1970-ті ходили майже мюнхаузенівські байки про сома-велетня, який мешкав чи то під Новим мостом чи то біля Богомолівського (Комсомольского) острову. Його марно намагалися вполювати - розповіді про його довжину та силу, про те, що він міг перевернути човна неабияк підживлювали мою дитячу уяву. Прохання до дніпропетровських камраден, повідомте чи чутно щось у рідному місті про сомів-велетнів. Буду вдячний

Іще одна назва курганів - могили. Містичні та майже знищені спогади про арійське дитинство нашої землі. Чимось подібні до порожнстих горбів в ірландській міфології. Тричі ненавиджу дурноголову селючатину, яка порозпахувала їх. Свинопаси. Бидло.

Згадалися дві речі. По-перше, Либідська за УРСР називалася площею Дзержинського. По-друге, Василь Рубан, неоязичник, суперписьменник та колишній український націонал-більшовик розповідав, якось, як його везли заарештованого в 1970-ті за спробу створення "української компартії" КДБістським воронком повз цей пам"ятник. Гебня почала хизуватися, мовляв, це укр.народ поставив нам пам"ятник - на що Рубан відповів, що не український народ цей пам"ятник ставив, але саме українці його знесуть. Як у воду дивився. Не даремно ж, він - неоязичник

12 грудня 1979 року радянські війська увійшли до Афганістану. Згадую цю річницю у свинячий голос, але не можу не згадати - аж надто багато знайомих та родичів брали участь у тій війні. Говорити про її "загарбницький характер", а ветеранів тієї війни називати - "окупантами" - принаймні безглуздо. Україна була тоді частиною Імперії, а імперська геополітика це значно драйвовіша річ, аніж ющенківське просування до ЄС на пузі по багну. Те, що з цієї війни де-факто почався розпад Імперії, а, також, ціла низка воєн вздовж південої смуги неспокою - то вже інша історія і вона не стосується українців, які загинули на тій війни. Вони воювали гідно і гідно приймали смерть.

Зачистка — термин публицистики. Так различными авторами называется организационное мероприятие, означающее досмотр населения войсками или правоохранительными органами для поиска подозреваемых в преступлениях.



Колись після проголошення "незалежності" Косова я писав, що - "В Україні дихання албанського гада обпекло чомусь не Донецьк і не Бахчисарай, а Ужгород та Львів... дуже своєрідно почали тлумачити виникнення кримінальної недодержави в Косові антиукраїнські істоти – карикатурні та підлі. А саме – галицькі сепаратисти та адепти так званого «русинського народу.



Якщо про останніх відомо більш-менш багато, то галицькі сепаратисти – до останнього часу – сиділи тихо як і личить жабам. ... албанське Косово є викликом для України. В Європі можна будь-яку країну представити як «дрібну імперію». Де є нещасні та пригноблені етноси з тупими пазурами, хворі на ресентімент (бажання помсти). Наша Вітчизна не є винятком. Хотілося б, аби українські патріоти вже зараз були готові до вуличних боїв і зачисток. Не лише в Криму і на Донбасі, але й в Закарпатті та на Галичині."

В одному з попередніх постів згадав про Валерія Шевчкуа та про його твір "Сповідь". Ось, що каже про пана Шевчука Вікіпедія -

Валерій Олександрович Шевчук (*20 серпня 1939, Житомир)— український письменник-шістдесятник, майстер психологічної прози, автор ряду літературознавчих та публіцистичних праць. Народився 20 серпня 1939 року у місті Житомирі. Один з визначніших письменників покоління шестидесятників, майстер психологічної прози на теми сучасности, родом з Житомира.

Збірка оповідань і повістей: «Серед тижня» (1967), «Набережна 12» і «Середохрестя» (1968), «Вечір святої осени» (1969), «Крик півня на світанку» (1979), «Двоє на березі» (1984) та інші.

Працює також над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному» (1982), роман-есей «Мисленне дерево» (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16 — 19 століть «Пісні Купідона» (1984), «Літопис Самійла Величка» у журналі «Київ» 1986 — 87, та інше.



Додам від себе - у Вікіпедії немає інфи про вже згадувану мною "Сповідь". Також, не згадуються ті праці пана Валерія, у яких він грунтовно досліджує український аналог європейського утопічного соціалізму - а це не тільки Горня республіка Сковороди. Шевчук до того ж, пише у жанрі "магічного реалізму", але зовсім не так як колумбійські та аргентинські письмаки.
Раджу, прочитати його твори, камраден. Це - справжня література Великого Стилю.

http://www.sna.in.ua/sia/5-polit-ekon/533-2009-12-11-16-38-51.html



Почнемо здаля. Всі знають, що українські комуністи страждають на кризу жанру. Нащадкам Леніна та Троцького страшено бракує креативу. Особливо їхньому київському різновиду. Варто лишень згадати мляві та відверто карикатурні спроби комуністів зірвати марш УПА-2009 у київському середмісті.



Ось і вирішили у верхівці КПУ змістити зі своєї посади теперішнього керманича київського міському Юрія Сизенка та закликати на його місце більш вигадливого «таваріща». Таким вважають вождя одеських червоношкірих команчів, нардепа та головного «українського» комсомольця – Євгена Царькова. Нагадаємо, що на руках цієї людини кров нашого побратима Максима Чайки. Себто з «креатином» у Царькова все гаразд – вбивця Максима є членом ЛКСМУ.



Втім, це далеко не єдина «заслуга» Царькова. Він приятелює, щоб не сказати більше, з представниками курдської громади Одеси. Неодноразово він обіцяв представникам цієї «пригнобленої нації», які є далеко не бідними підприємцями у Південній Пальмирі різні преференції. Мовляв, допоможіть мені грошима, а я пролобіюю ваші інтереси в укрпарламенті. Що ж, це достатньо звичаєво для ліваків – захищати іммігрантів. До того ж, грошолюбство «таваріща» Царькова та його дружба зі знаним багатієм-українофагом Марковим є загальновідомими речами. Непокоїть інше – одеські курди плотно зав'язані на таку терористичну структуру як Курдська робітнича партія. Кажуть вони боряться за свободу. Але до чого тут Україна та українці до їхніх проблем?


Ба, навіть, 27 листопада 2009 року, Царьков у геть недешевому одеському нічному «Метроном» прийняв участь у святкуванні 21-ої річниці заснуванні Курдської робітничої партії. До того ж, більшість одеських курдів займаються аж ніяк не чесним зароблянням грошей, а наркоторгівлею та рабством. Царькову потрібні гроші, а курдським бандитам та терористам – надійний «дах» на рівні депутата ВРУ.



Саме таку людину поплічники Симоненка хотіли б бачити на чолі столичних комуністів. У тому числі і для протидії українським ультраправим. На його витівки з курдською шпаною та на незрозумілу «алхімію» з тима грошима, які виділяло міністерство сім'ї та молоді для ЛКСМУ, комуністи воліють заплющити очі. Що ж ласкаво просимо до Києва, «таваріщ» Царьков. Сумно вам тут не буде. Ми це вам гарантуємо.

Мабуть рінг - це едине місце в світі, де Біла Людина все ще може безкарно натовкти писок чорножопому унтерменшу

11 грудня 1994 року почалася перша чеченська війна. Мої друзі з УНСО воювали на боці чеченів. За бажання можна говорити про арійське коріння вайнахів та про націонал-соціалістичну складову в режимі Джохара Дудаєва. Але я цього не робитиму - просто в цей день почалася війна, яка триває досі...

"Вовкулак або вовкулака — в українській міфології — людина-перевертень, що має надприродну здатність перевтілюватися у вовка. Це напівфантастична істота, людина у вовчому вигляді" - так каже вікіпедія.
Здатність перетворюватися на вовків - згідно переказів - була притаманна багатьом з козацьких польових командирів часів Першого Гетьманату. Раджу прочитати " Сповідь" Валерія Шевчука - історико-фантастичну повість про те, як молодий українець перетворився на вовка. Дія відбувається на Гетьманщині приблизно в часи Мазепи. Дуже і дуже цікава повість.

На youtube знайшов силу-силенну відео ( переважно це - трейлери та інтерв"ю з акторами) до нового американського блокбастеру - "Аватар". Звісно, говорити про якість фільму можна буде по тому, як подівлюся його геть увесь. Втім, вже зараз ясно ось що - людиною бути не модно. Конкістадором, завойовником нових світів - бути не політкорректно. Треба бути на боці шляхетних та загадкових варварів (у фільмі це якась грімуча суміш котів з людьми, до того ж в них синя шкіра) аніж зі своїми білими братами. Місце дії - планета Пандора, суцільний тропічний праліс з відповідною флорою та фауною. Певно, що ця оранжерея має бути для головного героя, американського спецпризначенця, який переходить на бік синіх ніггерів, чимось ріднішим за Землю. Міф про "шляхетного варвара" обернувся для Європи - засиилям чорних жоп в Парижі та Лондоні. Цікаво, що цілком комп"ютрені "сині ніггери" у фільмі говорять голосами справженіх акторів-ніггерів. Чорних. До чого б це ?

трейлер до фільму "Аватар" - http://www.youtube.com/watch?v=A6pZgUK6KF0




Це - головна героїня. Якби не синій колір шкіри, то було типова афромавпа, наркоділерша з Піденного Бронксу






Це - білий, неполіткорректний конкістадор-колонізатор. Звсно, "поганий хлопець". От же ж, блядський Голивуд

Задовбали народницько-справжнистські мантри про неагресивність українців. Про те, що Україна ніколи не була Імперією. Про те, що українці сумірні, геть не кровожерливі і про те, що наш тотем - це віл (кастрований бик) а не вовк і не вовкулака. Ну, то самі вони - кастрати.
Те, що Україна - Імперія, ясно і їжакові. Якби не імперський характер давнього Києва не було б ані бульбашів (українізованих балтів), ані кацапчуків (українізованих угрофінів).



Те, що україці - сумірні та не кровожерливі, заперечують Хмельниччина-1648, петлюрівські "ескадрони смерті"- 1918 та санація Волині в 1943 від польськких мандавошок. Можна привестий простіші приклади - в нас на хуторах під Києвом на автостраді завжи багато розчавлених машинами тварин - котів, собак та пацюків. Діти йдуть вранці до школи, бачать на дорозі нутрощі та кров і нікому з тих селючат не стає погано від побаченого. До того ж, якщо допомагаєш батькам годувати кабана а потім так само допомагаєш забивати того кабана на сало, важко вирасти гуманістом та толерастом. Простіше кажучи, козацькому роду - нема переводу.



Ну, а про вовкулаку взагалі-то окрема розмова...

Ось цю кніженцію придбав учора в КС на Контрактовій - між Могилянкою та київским обласним УБОЗ. Оскільки я іспаніст - хоча мене цікавлять більше колишні колонії Іспанії у Південній Америці,аніж власне Іспанія -громадянська війна саме в цій країні мене не може не чіпляти за душу. Принаймні участь на боці республіканців двох паскудних київських жиденят - кольцова та еренбурга - вже багато про що свідчить. Якось http://pidpalyj.livejournal.com/ казав мені, що іспанська революція могла б стати "французькою революцією" нового часу. Важко погодитися. Якби перемогли республіканці, то Іспанія нахавалася по самі вуха ГУЛАГОМ, НКВС та гарантовано отримала голодомор в Наваррі. Так, що слава іспанським фашистам !!!



До речі, внутрішньополітична ситуація в Іспанії між проголшенням республіки та початком громадянської війни нагадує (звичайно з певними застереженнями)ситуацію в Україні після початку ющенковщини (листопад 2004.) Безумовно, будь-які аналогії кульгавлять, але антифашисти в Україні вже вбивають.Ответка не забариться.



Вибачте за можливо зловісне порівняння, але свій Примо де Рівера в українців вже є. Лишилося півсправи - створити боєздатну фалангу.